Хотинська Фортеця

Хотинська Фортеця

[center][/center]

Хотин – це райцентр в Чернівецькій області. Колись він був навіть другим за кількістю населення містом Буковини, а проживає там лише 12 тис. чоловік (дані початку 90х рр.). Тихий, непримітний, одноповерховий, з дивною модою прокладати до осель газ не під землею, а НАД землею, у жовтих трубах. Турніки для велетнів. Російська рулетка для блискавок. Так би й минали туристи місто. якби не... Ну власне. Фортеця! Крім фортеці, у Хотині є ще кілька цікавих з історичного погляду місць. Старий кіркут. Будівля митниці XVIII століття по дорозі до замку.

Фортеця знайома з дитинства кожному, хто дивися радянське кіно. Особливо полюбив Хотинську фортецю режисер Сергій Тарасов. Попри суттєві архітектурні відмінності у нашій та англійській фортифікаційній архітектурі, режисер відтворював тут «стару добру Англію» у стрічках про Айвенго, Робіна Гуда та «Чорну стрілу».

Лежить це кінематографічно привабливе поселення на правому березі Дністра, у 69 кілометрах від Чернівців та в 22-х – від Кам‘янця. Жвава туристична траса, що й казати.

[center][/center]

Місто виникло, на думку археологів, в VІІІ-ІХ ст. н.е., коли у східних слов‘ян розпочався активний процес формування державності. В Х-ХІ ст. Хотин був у складі Київської Русі, з середини ХІІ ст. - в Галицькому, з 1199 р.- в Галицько-Волинському князівствах. В сер. ХІV ст. це ранньослов’янське місто опинилося під владою молдавських бояр. У другій половині 13 ст. в Хотині розпочалось будівництво мурованого замку, що згодом став одним з найміцніших у Східній Європі.

Замок не видно з дороги, що веде до центру міста, але кожен тутешній житель скаже вам, як туди потрапити. Для цього біля універмагу в центрі міста звертаєте і їдете вздовж парку аж до базару, звідти - вузенькими кривими вуличками ще кілометра півтора – і ви на місці. Більш як на кілометр тягнуться кам’яно - земляні укріплення. Внизу , на скелястому мисі - замок 13-16 ст. Прямокутну в плані площу розміром 1200 на 250 м. оточує земляний вал (товщиною у 8 метрів!) з бастіонами. Спорудили його селяни Хотинської райї за проектом французьких військових інженерів у 1718 р. На території, обнесеній цим валом, так званій “Новій фортеці”, були комендантський двір, казарми, майстерні, конюшні, бані, склади... Масштабна композиція: рів, понад кілометровий вал, сім бастіонів, плюс Бендерська, Яська й Руська брами. І всю цю міць 19 вересня 1739 р. без бою зайняла російська армія фельдмаршала Б. Х. Мініха. Саме цю подію уславив Михайло Ломоносов в «Оді на взяття Хотина». До нашого часу від споруд на фортечній території збереглася лише кам‘яна церква Олександра Невського, збудована 1835 р. для воїнів російського гарнізону. Церква (часом) діюча. Нижче храму – будівля колишньої військової школи. Там свого часу мав бути музей, але нічого з цієї задумки не вийшло. Зліва – руїни турецького мінарету.

А тепер, нарешті, про сам замок. Його 40-метрові стіни прикрашені ззовні орнаментом з червоної цегли. Такий мотив часто зустрічається в українському декоративному мистецтві, особливо на Поділлі.

[center][/center]

У 1856 р. фортеця позбавилася статусу військового об’єкту. Закінчився войовничий етап її кар’єри, почався новий — туристичний, а в ХХ столітті ще й кінематографічний.

В‘їздом до фортеці слугує дерев‘яний міст, відновлений 1969 р. Подвір‘я замку поділено на 2 частини, рівень обох вищий за рівень землі. Більше подвір‘я, забудоване житловими будинками, з колодязем в центрі (діаметр – 2,5 м., глибина – 65 м.) - це так званий двір Воїнів. Невеликий двір в північній частині замку називається Княжим (Людмила Іванівна Пастух, директор заповідника у Хотині, стверджує, що двір насправді називається Комендантським). Він розташований між комендантським палацом та північною вежею. Колись його обрамляла аркада-галерея, що робило Княжий двір по-ренесансному гарним. В ІІ пол. ХV ст. було споруджено комендантський палац. Його стіни вкриті суцільним орнаментом: шахівниця червоної цегли та білокам‘яних блоків. Портали та різьбленеоздоблення вікон виконані в готичному стилі. Під палацом є 2 великі пивниці, де зберігались зброя та харчі. Туриста зацікавить факт, що свого часу тут був гарем, де жило понад 30 дівчат. В цьому ж будинку були славетні турецькі бані та басейн. Важко в це повірити - адже розміри споруди не такі вже й значні.

У замку був навіть водогін. Вода по керамічним трубам діаметром в 8-12 мм. Подавалася з колодязя по вулиці Фортечній до житлових приміщень замку. Була і каналізація. Під час будівництва у XVIII ст. Нової Фортеці водогін зруйнували.

Окрім палацу, на території замку збереглися руїни двохповерхового житлового будинку. Колись в його пивниці була тюрма, де чекали на страту ватажок селянського повстання 1490-1492 рр. Андрій Боруля та його товариші. Борулю “... відвезли до начальника міста, який відрубав йому голову, а всіх його прибічників наказав скинути живцем зі стін Хотинського замку”.

У цьому ж приміщенні, на другому поверсі, була невелика замкова церква. Вікна церкви одночасно слугували і як бійниці. Майже всю західну стіну храму займає прикрашений різьбою великий портал. На внутрішніх стінах церкви збереглися фрагменти фресок кінця XV - початку XVI ст. - так твердить путівник, хоча я сама не помітила цього. Під час якогось з моїх візитів у фортецю в храмі сиділи представники якоїсь з баптистських церков і пропонували туристам свої брошури. Та останні роки таких неподобств не помічала. На першому поверсі можна оглянути діораму Хотинської битви під войовничий музичний супровід та купити книжки, футболки, листівки чи календарики із зображеннями фортеці.

Якщо піднятися на бойовий майданчик стіни та обійти фортецю за периметром, можна ознайомитись з конструктивними та архітектурними собливостями замку. Найбільша з башт – північна. Прямокутна в плані (12 на 18 м.), вона має 3 яруси бійниць для важкої артилерії. Бійниці мають форму оберненої замкової щілини. Зверху на башті знаходився бойовий майданчик, накритий пірамідоподібним шатром. Розраховуючи на самостійну оборону під час нападів, башта була останнім притулком обложеної фортеці.

Крім північної, фортеця має ще 4 башти: надбрамна, східна, комендантська та південно-західна. З башт є виходи на бойовий майданчик, що тягнеться вздовж оборонної стіни товщиною в 5 м . Майданчик захищений кам‘яними зубцями триметрової висоти. Під час ворожих штурмів, воїни через проміжки між зубцями лили на голови атакуючих окріп, скидали каміння.

У Хотині збереглись також залишки іще одної, найдавнішої мурованої фортеці, та знаходяться вони в землі. 1961-1964 рр. їх розкопала наукова експедиція Чернівецького краєзнавчого музею, в якій брали участь спеціалісти з Києва, Кишинева та Москви. Стало зрозумілим, що люди селились на цьому місці ще в мідному віці (близько 5 000 років тому). Саме з цього п‘ятачка землі почав розвиватись Хотин. Спочатку це була невелика дерев‘яна фортеця, вистроєна східними слов‘янами. Незначні залишки її було знайдено під час розкопок. Поруч з фортецею та одночасно з нею існувало і неукріплене поселення. На його території розкопали напівземляні житла з печами-кам‘янками (ІХ-Х ст.), а на глибині 1,2-1,4 м. знайдено культурний прошарок XVIII ст. Все це вказує на існування Хотина як слов‘янського поселення вже в XVIII ст., і з того часу життя на його території вже не переривалося. Особливо великим населеним пунктом місто було в Х-ХІ ст., коли входило до складу Київської Русі та займало територію більш як 20 га.

Якщо обходити фортецю за периметром, на стіні, недалеко від страшної вологої плями (за інформацією директора музею-заповідника «Хотинська фортеця» Людмили Іванівни Пастух, спеціалісти експертизи встановили що це не вода, а олифа. Пляма була помітна на стінах фортеці з кінця XVIII ст. (за одними даними) чи - за іншими - з ХІХ століття) можна побачити слід від гармати. Орнамент там переривається, натомість замість нього легко побачити зображення глечика. Людмила Іванівна розповіла легенду про це місце. Начебто у ті часи, коли ще не було колодязя на території фортеці, замок якось взяли в облогу вороги. Мужньо обороняли твердиню сотні воїнів, але вони робили б це з подвійною силою, якщо б мали що попити. Спраглі вояки були на межі смерті - і тоді якась мужня дівчина вночі зробила вилазку до струмка, який обігає навколо фортеці. Вона набрала повний глечик води (якраз на сто воїнів і вистачить, ага. Наївні тоді були дівчата), та вже під час підйому у неї влучила ворожа стріла. Дівчина, стікаючи кров‘ю, все ж донесла свою цінну ношу до змучених солдат - а потім романтично померла в них на руках. Після цього вояки схаменулися та взялися копати колодязь глибиною 65 метрів.