Пам’ятні місця Рівненської області
Пам’ятні місця Рівненської області
Найдавніші пам’ятки історії та культури Рівненщини – це залишки перших поселень людей пізнього палеоліту в с. Млинків (ІІІ-І тис. до н. е.) та в с. Межиріч – поселення і могильник кінця (ІІІ- поч. ІІ тис. до н. е.).1
Рівненщина володіє значними історико-туристичними ресурсами. На території області знаходяться два державних історико-культурних заповідники в м. Дубно та Острозі з пам’ятками історії та архітектури XIV – XIX ст.
В с. Пляшева Радивилівського району діє державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». Пам’ятником історії та архітектури є комплекс Свято-Троїцького монастиря м. Корець, на території якого знаходиться могила Анни Андро, оспіваної А.С.Пушкіним; комплекс Свято-Миколаївського монастиря (с.Городок Рівненського району); комплекс Межиріцького Свято-Троїцького монастиря, що біля Острога; Германський монастир Здолбунівського району. В області є три історичних та чотири краєзнавчих музеїв. На території області багато пам’яток і пам’ятних місць.
Серед них Корець. Це 850 літне місто над річкою з давньою слов’янською назвою Корчик. Згадуваний ще в Іпатіївському літопису «город Корчеськ» (1150) знаходився на торговому шляху з Русі до Західної Європи. У 1258 р. князь Данило Галицький організовував тут оборону від монголо-татар, а 1654 р. Богдан Хмельницький вів народ на гнобителів. У ХVІІІ ст. Корець уславився своїми меблями, ремінням і чудовою порцеляною.
На штучному острові, створеному зміщенням річища, вивищується Корецький замок, що веде лік рокам із 1386 р., коли князь Федір Острозький отримав місто в дар від Литовського князя Ягайла і побудував цю могутню споруду. Потім аж до 1651 р. містом володіли князі Корецькі.
Служив замок і князям Чарторийським. Витримував набіги й облоги. Не раз його руйнували та відбудовували. Після пожежі 1832 р. твердиня вже не піднялася з руїн. Та навіть залишки замку вражають величчю. Його в’їзна вежа стала символом Корця й увічнена на міському гербі.1
Із Замкової гори відкривається чудова панорама квітучої «волинської Мекки», як ще називають Корець. Тут і в околицях налічується 12 храмів різних конфесій. Є серед них й дуже давні – як дерев’яна Георгіївська прицвинтарна церква. Є цікаві архітектурно – як православний Миколаївський храм чи костел святого Антонія. А є й пов’язані з видатними подіями історії – як ставропігійський Свято-Троїцький жіночий монастир, найчарівніша перлина в архітектурному ансамблі міста.2
Він унікальний у своєму роді, бо не припиняв існування за жодної влади, починаючи від заснування князем Самуїлом Корецьким у 1620 р. Нині Свято-Троїцький – чи не «найнаселеніша » жіноча обитель України. Головна святиня монастиря – ікона Матері Божої «Споручниця грішних», яку ще 1622 р. передав князь Ян-Карл Корецький. У дні храмових свят вона збирає тисячі прочан.3
У монастирському саду бджолина пасіка, посеред якої теж вивищується невеличкий «храм» - вулик на п’ять роїв. Складені у величезний стіс дрова свідчать про копітку щоденну працю черниць. А ще монастир славиться золотошвейною справою, покриттям сусальним золотом і виробами із бісеру. При обителі готують керівників церковних хорів для всієї України.
Цікава для багатьох відвідувачів Корця і Могила Анни Олениної-Андрю, яка своєю юною красою полонила молодого Пушкіна. Її поховали при храмі 1888 року зі спеціального дозволу Священного Синоду за доброчинності для монастиря.4
Древній Острог. Людське поселення існувало тут з незапам’ятних часів. Воно виникло при річці Вілії, яка неподалік впадає у Горинь. Саме тут низка пагорбів нагадує формою гострий ріг. Можливо, за цією ознакою і назвали місто. Але назва могла з’явитися й пізніше, за часів Давньої Русі, коли на Судовій горі виникла дерев’яна фортеця – острог. Перша згадка про місто датується 1100 р. (Іпатіївський літопис). А наступна згадка відноситься вже до 1340 р. Про місто йдеться як про удільний центр князів Острозьких. Рід Острозьких був одним з найвпливовіших у Литовській, пізніше – Польській державах. Острозькі здобули визнання й шану не тільки своїми маєтностями, але передусім, ратною звитягою, державною мудрістю, благотворними діяннями. Князі Острозькі підкреслювали своє руське походження (від Рюриковичів), виступали проти зазіхань Польщі, відстоювали інтереси руської народності, патронували православну церкву. Проте це не заважало їм бути амбітними та жорстокими до підданих.
Зоряний час середньовічного міста припадає на останню чверть ХVІ та початок ХVІІ ст. Тодішній Острог – один з визначних центрів духовного життя України, за що отримало назву «Волинські Афіни». Саме в Острозі 1576 р. засновано першу вітчизняну вищу школу, звану академією. Академія згуртувала вчених і культурних діячів різних країв і народів. Академія дала світові ціле гроно історичних імен. Серед її випускників – прославлений полководець і культурний діяч Петро Конашевич-Сагайдачний, Іов Борецький, Мелетій та Герасим Смотрицькі, Северин і Дем’ян Наливайки.2 Випускники академії залишалися вірними гуманістичним ідеям Відродження, ставали організаторами нових освітніх закладів на Україні та за її межами.
Саме в Острозі першодрукар Іван Федоров у 1577 р. заснував типографію і надрукував в ній греко-слов’янський «Буквар» і першу слов’яномовну «Острозьку Біблію».
Славна культурна традиція ще довго збагачувала життя древнього Острога, а згодом із завершенням роду Острозьких та окатоличенням їхніх нащадків поступово згасала. Академія була перетворена на єзуїтський колегіум. Правда, невдовзі над містом зайнялися заграви народної війни 1648 р., і в замку після взяття Острога писав один із своїх універсалів Богдан Хмельницький.
В кінці ХVІІІ ст. місто у складі Правобережжя увійшло до складу Росії. Тільки мальовничі руїни свідчили про колишню велич. Про ці руїни ідеться у спогадах мандрівників. Восени 1844 р. древню твердиню відвідав Микола Костомаров. Двома роками пізніше в Острозі побував «вільний художник» Тарас Шевченко і теж був вражений побаченим.
Історія Острога не залишилася німою для нащадків. Окрасою старовинного острога є замковий архітектурний ансамбль ХІV-XVI століть. Найдавніша з цих споруд – Мурована (Стара) башта. Її зовнішні стіни були понад 3 м. завтовшки, а в одному з підвалів містився колодязь з потайним ходом. Триярусна кам’яниця справляє враження грізної неприступної фортеці. Другу замкову башту – Круглу (або Нову) збудовано ХVІ ст. Дослідники вважають її шедевром середньовічного оборонного зодчества України.
У центрі Острога вивищується класичний купол Успенського костьолу. На цьому місці була церква Богоматері , яку князь Федір Острозький у 1442 р. віддав домініканському ордену для латинського костьолу. Через десять років татари зруйнували церкву, і домініканці покинули його. Храм був заново відновлений при князі К. Острозькому.
У 1756 р. на кошти прихожан була збудована дерев’яна Успенська церква. У церкві зберігся «Ланцюг устоїв моральних». Це невеликий ланцюг, до якого в ХVІІ ст. прилюдно приковували грішних прихожан для відмолювання гріхів перед общиною.
У 1740 р. була збудована Миколаївська церква на кошти А. Шептицького. Це добудова до митрополітської резиденції. Неподалік від церкви збереглася надворітня дерев’яна дзвіниця (1772 р.). На вуличках міста зустрічаються також характерні споруди ХІХ ст. Серед них – приміщення гімназії, в стінах якої навчався А. Кримський, один з перших академіків АН УРСР. Місту повертає заслужену славу відроджена 1996 р. «Острозька Академія», що нині має статус національного університету. Древній Острог приваблює по 10 тисяч туристів на рік.
Місто Дубно, розташоване серед неприступних боліт над річкою Ікрою, згадувалося ще в Іпатіївському літописі у 1100 р. У міста багато на події історія, але воно і нині залишається архітектурною перлиною. Комплекс архітектурних споруд Дубно є основою історико-культурного заповідника, до якого входять: замок, збудований 1492 р. Костянтином Острозьким, перебудований у ХVІІІ ст.; Спасо-Преображенська церква (ХVІІ ст.); Луцькі ворота (ХV-ХVІ ст.); палац (ХVІІІ ст.); Георгіївська дерев’яна церква (1700).3
Цікавий для туристів Дубенський замок тим, що з ним зв’язані події, описані М. В. Гоголем у повісті «Тарас Бульба».
Ще однією архітектурною пам’яткою м. Дубно є бернардинський монастир (ХVІІ ст.), який складається з двох будівель. Своїй появі монастир зобов’язаний князю Янушу Острозькому, який прийняв католицизм і проповідував латинську віру. Будівництво почалося в 1620 р. У 1854 р. царський уряд конфіскував костьол для перетворення його у православний собор.
У 1855 р. собор був перейменований у Миколаївський і освячений. Серйозної реконструкції монастир зазнав у 1875 році.
Серед фортифікаційних споруд м. Дубно – Хрестовоздвиженський і Преображенський, або Спаський, чоловічі оборонні монастирі. До оборонних споруд належать також двір князя Заславського (1631 р.) і синагога (ХVІ ст.). Новою Дубнівською фортецею називають форт Тараканів, споруджений напередодні Першої світової війни. Фортеця має численні тунелі, сховища, переходи.2
Селище Гоща, розташоване на правому березі р. Горинь, відома з ХІV ст., коли належала боярину Кирдеєву. У кінці ХІV ст. тут побудували замок, від якого зберігся лише фрагмент земляного валу. Пізніше Гоща стає власністю О. Киселя, який був прихильником православної віри. Він побудував тут рідкісну за своєю архітектурою Михайлівську церкву (1639 р.), яка не дивлячись на значну перебудову у 1888 р., не втратила виразних характерних елементів православного храму.
Друга пам’ятка Гощі з’явилась через два століття. Поміщики Валевські у 1840-х рр. заснували велике тваринницьке господарство, в якому розводили корів швейцарської породи, а в 1860 р. побудували шкіряний завод. До наших днів від маєтку збереглось шале (тип присадибної будови), яке оточене парком (7 га). Англійський стиль планування алей. Парк заріс і здичавів, але не загубив своєї привабливості. Є дерева діаметром 2 м.
Дерманський Свято-Троїцький монастир (1499 р.) (с. Дермаль Здолбунівського району). Вперше згадується у зв’язку з врученням монастирю князем К. Острозьким рукописної книги «Поучения» з автографом. Управителем монастиря у 1575-1576 рр. був першодрукар І. Федоров.
У 1602 р. в Дермані відкрита типографія, заснована духовна школа. Величезним багатством монастиря була бібліотека рукописів і стародруків. На початку ХVІІ ст. монастир був одним із центрів книгодрукування на Україні.