Як живуть у Сан-Марино
Як живуть у Сан-Марино
Населення. На 2003 рік населення Сан-Марино склало 28 119 чоловік. Етнічний склад: санмаринці – 80%; італійці – 18%. Населення держави представляє собою великі патріархальні сім’ї, які розрослися. Середня густота населення - 448 жителів на км². Біля 15 тисяч громадян Сан-Марино проживають в Італії, Франції і в Північній Америці. Державна мова – італійська. Релігія – римсько- католицька. Грошова одиниця – євро, раніше – італійська ліра.
Економіка. За старих часів основним видом діяльності санмаринців була обробка каменю із кар’єрів гори Титано та добуання сірки. До кінця 1950-их років економіка держави була слабо розвинута. Переважали сільськогосподарський сектор і обслуговування туристів. Головним заняттям жителів було землеробство, скотарство, виноробство і садівництво. Працювали маленькі фабрики з виробництва посуду, мила, парфюмерних виробів і сувенірів. Хліб, тютюн, сіль і мануфактурні вироби ввозились із Італії, куди Сан-Марино, у свою чергу, поставляла шерсть, худобу, вино, шовк, фрукти, сир і будівельний матеріал. У 1960-х роках стала розвиватись промисловість. Із середини минулого століття у республіці введене безплатне медичне обслуговування та безплатне шкільне навчання. Рівень грамотності – 96%.
У 1983 році уряду вдалось збільшити занятість населення на 9% і зменшити кількість безробітних до 4,3% працездатного населення. Був прийнятий генеральний план соціально-економічного розвитку країни. Почалось здійснення реформи школи і державної адміністрації, поліпшене пенсійне забезпечення. У 1984 році Велика генеральна рада прийняла реформу податкообкладання, яка зобов’язувала всіх громадян об’являти суму своїх прибутків.
Розвитку промисловості у Сан-Марино приділяється велика увага. Промисловість випускає одяг, електроніку, кераміку, меблі, лакофарбувальні матеріали, цемент, тканини, бумагу, шкіру, хутро, кондитерські вироби, вина, лікери. У Сан-Марино розвинуті також кустарні виробництва. Промисловий сектор становить близько 43% всієї економіки країни. Провідне місце в цій галузі становить виноробство а також ювелірні вироби.
17% території обробляється із сільськогосподарською метою. Вирощується пшениця, кукурудза, ячмінь, виноград і фрукти. Сан-Марино славиться своїм вином. Розвинуте тваринництво. Розводять м’ясо-молочні породи тварин. Багато птиці. Основні продукти тваринництва: сири, м’ясо, шкіра. Розводять бджіл та шовковичних черв’яків.
Туризм – найбільш перспективна галузь економвки Сан-Марино. Більше 50% ВВП дає цей сектор. Завдяки туризму валовий внутрішній прибуток Сан-Марино за 2000 рік становив близько 600 млн доларів США. У сільському господарстві у 2000 році було зайнято лише 1% санмаринців; 42% працювали у промисловості і 57% - у сфері послуг. Рівень безробіття у 2001 році був на рівні 2,6% (найменший у Європі). Витратна частина державного бюджету у 2000 році складала 400 млн доларів, дохідна – 400 млн доларів. Випуск поштових марок – важливе джерело поповнення казни. Вони дуже ціняться у колах філателістів. Прибуток від випуску цієї продукції становить близько 4 млд лір на рік. Із 1972 року Сан-Марино чеканить власну монету, але придбати її можна не в обмінних пунктах, а у спеціальних сувенірних кіосках.
Електроенергію країна виробляє самостійно, використовуючи італійське вугілля. Атомної енергії країна не використовує. Вироблена у державі електроенергія забезпечує споживання на 58%, решта електроенергії поставляється імпортом із Італії.
У господарському житті Сан-Марино кредитно-фінансова сфера грає помітну роль. У 2001 році на неї прийшлось 3,7% ВВП країни. Базою банківської системи республіки є зарубіжні банки, які ще минулого століття стали відкривати тут свої відділи. На кінець 1999 року у країні діяло 85 банків. Тут реєструють судновласницькі компанії із всього світу, хоч Сан-Марино навіть не має виходу до моря. Карликова Республіка у всьому зберігає свій інтерес і тому процвітає.
Сан-Марино не бере міжнародних кредитів і має нульовий державний борг, а також уже 59 років не є державою отримувачем економічної допомоги від інших розвинутих країн. Сан-Марино приймає активну участь у діяльності фінансових інститутів і дуже практично використовує їх для власної вигоди. Наприклад, користуючись угодою EKOFIN від 2003 року, Сан-Марино збільшила податок на прибуток іноземців майже на 40 %.
Транспорт. У 1932 році споруджена за допомогою Італії залізна дорога довжиною у 32 км, яка з’єднує Сан-Марино з італійським містом Ріміні. Є 1,5 км канатної дороги, яка з’єднує Сан-Марино із Борджо-Маджиоре. Основний вид транспорту – автомобільний. Загальна протяжність автодоріг- 220 км. Влітку між Сан-Марино і Ріміні курсують вертольоти.
Телефонний зв’язок країни – це автоматична система, яка є повністю інтегрована в італійську телефонну мережу. Кількість телефонних ліній – 18 тисяч.
Радіомовлення: кількість FM станцій – 3, радіоточок – 16 тисяч. Телевізійних точок – 9 тисяч. Кількість сотових номерів – 3 тисячі. У 1999 році обновлена мобільна телефонна сітка, яка була переведена на GPRS – стандарт. Сан-Марино не займається розробкою нових технологій, але активно закуплює їх за кордоном, переважно в Італії і Франції.
Міжнародний товарообмін – важлива складова частина міжнародних економічних відносин. Головними торговими партнерами країни є Італія (85% всієї зовнішньої торгівлі), Східна Європа (6%), Південна Америка (3,6%), Китай (2,3%), Тайвань (2%).
Соціальні і політичні тенденції Сан-Марино тісно зв’язані з Італією. Ще в 1862 році між цими країнами був підписаний договір про дружбу і укладений таможний союз. Однак, відносини з Італією не завжди були безхмарними. У 1951 році уряд Сан-Марино прийняв рішення відкрити казино і побудувати потужну теле і радіостанцію. Італія висловила протест і об’явила про блокаду Сан-Марино. Кілька місяців кордони були закриті, і потім карликова держава уступила силі. Щорічно у казну Сан-Марино поступають внески із Італії в розмірі 80 мільйонів євро. Ці внески складаються із таможних податків за товари, які проходять через територію Сан-Марино і також із данини за забов’яння не експортувати туди вино і коньяк, тютюн і тютюнові вироби, текстильні і кондитерські вироби, соки і гомеопатичні ліки, меблі, бо дуже висока у них якість. У 1987 року Сан-Марино підписало угоду, згідно якої Італія дозволяла Сан-Марино мати державний телецентр, але отримувала можливість протягом 15 років безпосередньо брати участь у його організації і діяльності. Італія дала Сан-Марино на особливих умовах кредит у 12 млрд лір на створення телестанції і зобов’язалась щорічно платити 6 млрд лір на її утримання.
Із Росією дипломатичні відносини Сан-Марино встановила у повному об’ємі у 1993 році. У 1996 році встановила дипломитичні відносини із урядом Республіки Татарстан. Між урядом України і урядом Республіки Сан-Марино 25 червня 2004 року підписана угода про торгівлю та економічне співробітничтво, взаємний захист інвестицій. Сторони також домовились про заохочення та полегшення контактів між фізичними та юридичними особами своїх держав, зокрема, шляхом обміну візитами делегацій бізнесменів, організації ярмарок, виставок та обміну діловою інформацією.
Міжнародні відносини. Сан-Марино притримується принципів нейтралітету, неприєднання і не входить у військово-політичні блоки. Із 1992 року Сан-Марино є країною-спостерігачем в ООН у Нью-Йорку. Входить у ряд її спеціалізованих організацій. Сан-Марино є дійсним членом Європейського Союзу. Приймає учась у Конференції з безпеки і співробітництва у Європі. Із 6 травня по 6 жовтня 1990 року Сан-Марино виконувала обов’язки Голови Ради Міністрів Європейського Парламенту. Сан-Марино є членом Шенгенської зони. Республіка має дипломатичні відносини на консульському рівні із 70 державами.
Сан-Марино є членом різних міжнародних організацій, таких як: Міжнародний Суд, Міжнародна організація з питань праці, Міжнародний монетний фонд, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна палата правосуддя, Міжнародний інститут економічних наук, Міжнародний інститут уніфікації приватного права, Світова організація з туризму, Міжнародний союз захисту індустріальної власності, Міжнародний союз спасіння, Міжнародний союз телекомунікацій, ЮНЕСКО, Всесвітня організація охорони здоров’я, Комісія з питань біженців.
Сан-Марино – це перспективна держава. І, не зважаючи на свою малу територію, вона здійснює активну діяльність у європейських та світових процесах завдяки політичній стабільності, висококваліфікованій робочій силі, розумній фіскальній політиці, яка сприяє зростанню капіталовкладень у продуктивні галузі.