Державно-адміністративний устрій Марокко
Державно-адміністративний устрій Марокко
[center]
[/center]
Марокко – конституційна монархія, однак королівська влада фактично нічим не обмежена. Король Мухаммед VІ являється головою держави, як світським, так і духовним, а також є верховним головнокомандуючим. Він призначає прем’єр-міністра, формує склад уряду, видає закони, укази, укладає і затверджує міжнародні договори, призначає суддів, повідомляє війну, надзвичайний стан і т.д.
Конституція. Основи життя королівства Марокко закріплені конституцією, яка була вперше проголошена Хасаном II у 1962. У 1970 у текст основного закону був внесений ряд виправлень, а в 1972 на референдумі була схвалена нова конституція. За результатами референдуму у текст конституції були внесені зміни, що розширюють повноваження парламенту і прем'єр-міністра. У результаті конституційних виправлень 1996 був сформований двопалатний парламент, а виборці одержали можливість більш активно впливати на вибори керівних органів як на національному, так і на місцевому рівнях.
Вищий законодавчий орган Марокко – палата представників (325 депутатів), Процес формування нового парламенту завершився виборами 5 грудня 1997 р. до верхньої палати – палати радників виборцями від регіонів, асоціацій та профсоюзів. Палата представників обирається на прямих всезагальних виборах строком на 5 років, палата радників на 9 років.
Виконавча влада. Король призначає прем'єр-міністра, що здійснює в країні виконавчу владу. Прем'єр-міністр очолює Раду міністрів, що відає всіма державними справами. Глава уряду формально має право самостійно підбирати міністрів. Крім того, король має право здійснювати керівництво країною за допомогою указів. В останні роки король формував урядовий кабінет з технократів, не зв'язаних з політичними організаціями
Судова система Марокко включає Верховний суд, апеляційні суди і так звані суди садада чи світові трибунали (суди нижчої інстанції). Для рішення трудових і деяких інших суперечок у приватному комерційному секторі створені трудові трибунали.
Для політичного устрою характерна багатопартійна система. Діють такі партії, як Істикляль, Соціалістичний союз народних сил, Партія прогресу і соціалізму, Фронт демократичних сил, Соціалістична демократична партія, Національне об’єднання незалежних, Національний народний рух.
Виборче право надане всім громадянам, що досягли 21 року, не позбавленим за законом цивільних і політичних прав.
В політико-адміністративному відношенні територія країни поділяється на провінції, округи, міські та сільські комуни, що складають регіональну основу державного управління. В Марокко нараховується 33 провінції: Марракеш, Фес, Уджда, Ель-Джадіда, Кенітра, Сафі, Тетуан, Сеттат, Бенні-Мелаль, Мекнес, Таза, Надор, Агадир, Ель-Келаа-де-Сранга, Ес-Сувейра, Фагиг, Таунат, Варзазат, Хурибга, Танжер, Рашидія, Хеміссет, Ель-Хосейма, Шавен, Бен-Слиман, Бульман, Іфран, Тата, Тантан, Азізаль, Тинзіт, Хенифра, Гулимін та міські префектури Касабланка і Рабат-Сале.
Керівництво в провінціях очолюється губернаторами, у префектурах – мерами, у громадах – каідами; усі ці посади призначаються королем. У громадах є виборні органи місцевого самоврядування з обмеженою компетенцією - комунальні (у сільській місцевості) і муніципальні (у містах) ради, що обираються населенням на 6 років.
Столиця Марокко – м. Рабат. Тут знаходиться постійна резиденція короля, урядові заклади, національні збори, міністерства. Отже, місто являється політичним центром.
[/center]