Марокко: Погляд крізь століття

Марокко: Погляд крізь століття

У доісторичні часи територія Марокко була місцем проживання первісної людини, яка займалась полюванням і скотарством. Про це свідчить велика кількість знаряддя із обтесаного каміння, які було знайдено на Атлантичному і Середземноморському узбережжях країни.
Фінікійська колонізація узбережжя, яка почалася у ХІІ ст. до н.е., сприяла розвитку землеробства, впровадженню нових культур. Пізніше фінікійські колонії опинилися під владою Карфагена; після його падіння (ІІ ст. до н. е.) північна частина Марокко потрапила під вплив Риму, а в І ст. до н. е. була ним завойована і перейменована на провінцію Мавританія Тингатанська. Столицею провінції був Танжер. Інтенсивна римська колонізація призвела до панування римлян на Середземноморському узбережжі Африки, а також до розпаду на частині території Марокко первіснообщинних відносин, складанню і розвитку класових (рабовласницьких) відносин, зародженню великого землеволодіння, росту міст (Салі, Баназа, Волюбилис та ін.). Однак на більшій частині території Марокко переважав родоплемінний лад. Корінне населення, відоме в давнину під назвою лівійців, гетулів чи нумідів, отримали від римлян назву берберів. Вперше бербери згадуються в історії Африки як грабіжники, що підкорили собі всі торгові шляхи через Сахару.

У 429 р. вандали, які прибули з Іспанії, окупували узбережжя. Бербери в глибині країни продовжували зберігати незалежність не лише за вандалів, а й після захоплення регіону в 533 р. Візантійською імперією. Араби на чолі з Мусою ібн Нусейром захопили Марокко в 705 р. Фактично арабське панування тривало недовго. Виникла держава берберської династії Ідрисидів (788 – 974 рр.). Згодом країна входила до складу держав Фатимідів (909 – 973 рр.),  Альморавідів (1063 – 1147 рр.),  Альмохадів (1147 – 1269 рр.), Маринідів (1269 – 1465 рр.), Ваттасидів (1465 – 1550 рр.). В 1524 р. розпочалась епоха династії Шарифаінів.
Найбільшого розквіту держава досягла протягом ХІ – ХІІІ ст. За Альмохадів Марокко було центром великої імперії, що охоплювала територію сучасного Алжиру, Лівії, Тунісу, а також значні за площею регіони Португалії та Іспанії. Марокканці завдали поразки португальцям у 1578 р. і зберегли свою незалежність. У 1591 р. марокканці розгромили за допомогою вогнепальної зброї війська африканської імперії Сонґай і приєднали її територію до себе. У ХV – на початку ХVІ ст. Португалія та Іспанія захопили ряд узбережних  марокканських територій. Після Альмохадів імперія розпалася. Відродження Марокко відбулось у ХVІ – ХVІІ ст. Часи правління султана Ахмеда І аль-Мансура аз-Захабі в 1579 – 1603 рр. вважаються золотим віком Марокко.
Марокко періоду ХVІІІ – ХІХ ст. вважали піратською державою, оскільки в багатьох містах фактична влада належала морським піратам. У 1844 р. французи здобули перемогу над марокканцями у битві на р. Ісла. Іспанія захопила Марокко протягом  1859 – 1860 р. Франція одержала у 1904 р. частину території країни. Це не сподобалось Німеччині. У 1905 р. та 1911 р. ледве не розгорілися війни між Німеччиною та Францією. У березні – листопаді 1912 р. марокканську територію розділили між собою Іспанія та Франція. Над зоною Танжера було встановлено міжнародний контроль. Іспанії дісталася невелика частина, бо 80% території ввійшло до французької зони впливу. У 1920 р. вибухнуло повстання проти іспансько-французького панування. Його придушили у 1926 р. Протягом 1936 – 1939 рр. Марокканські війська використовувались у боротьбі проти республіканців в Іспанії.
У  1942 р. на узбережжі країни висадилися англо-американські війська. Французький протекторат було поновлено у 1945 р. Після Другої світової війни заворушення і терор сягнули такого розмаху, що султан Сіді Мухаммед бен Юсуф змушений був 20 серпня 1953 р. з родиною емігрувати до Мадагаскару. Французи повернули його на престол 16 листопада 1955 р. У 1956 р. Марокко стало незалежною монархією на чолі з королем Мухаммедом V (1956 – 1961 рр.). 2 березня одержала незалежність територія, що знаходилась під впливом Франції, 7 квітня – під Іспанією. Кілька міст іспанці все ж таки залишили за собою. До складу Марокко 1 січня 1957 р. повернулася зона Танжеру. В 1958 р. країна повернула собі Південне Марокко, а в 1969 р. – Іфні. Сеута і Мелілья досі залишаються під іспанським контролем.
Франція вивела свої війська з Марокко 1961 р. 3 березня 1961 р. престол зайняв Хасан ІІ (1961 – 1999 рр.). У червні 1965 р. королю довелося розігнати уряд, створений парламентом, а згодом (липень 1971 р. та серпень 1972 р.) вистояти проти спроб військових переворотів. Від середини 1970-х рр. Марокко загрузло у війні проти партизанів Західної Сахари. Ця колишня іспанська колонія була 1976 р. розділена між Марокко і Мавританією. У 1979 р. Мавританія відмовилася від своєї частки на користь повстанців. Марокко окупувала всю територію Західної Сахари. У 1979 – 1980 рр. між марокканськими військами і західно-сахарськими повстанцями точилися запеклі бої. Угоду про припинення вогню уклали 1991 р. вона передбачала проведення референдуму серед населення Західної Сахари про майбутній державний статус цієї території.
В 1980 р. було прийнято поправку до чинної конституції, яка проголосила королівство конституційною монархією. Король Хасан ІІ 1986 р. відкрито зустрівся з керівництвом Ізраїлю. Цей крок викликав бурю протестів у арабському світі. Чергові поправки до конституції прийняли 4 вересня 1992 р. вона зберегла спадкову монархію, але посилила роль уряду. У червні та вересні 1993 р., вперше після 1984 р., було проведено загальні вибори. Марокко була єдиною країною Магрибу, яка надіслала свої війська для участі в операції ООН проти Іраку в 1991 р. після загарбання ним Кувейту. Наприкінці 1980-х рр. почав поширюватись ісламський фундаменталізм. 13 вересня 1996 р. поправкою до конституції запровадили двопалатний парламент. 23 липня 1999 р. помер король Хасан ІІ, на трон заступив його син Мухаммед VІ.