Історико-культурні пам’ятки Сан-Марино

Цікавинки Сан-Марино

Сан-Марино, найстаріша держава у Європі і найменша республіка у світі, протягом століть успішно відстоювала свою незалежність і розвивала свою культуру. Відомо, що дана місцевість була заселена ще в доісторичні часи. Але тільки із середніх віків до нас дійшла інформація про існування на горі Монте Титано монастиря, приходської церкви і замка. У республіці зберігається багато стародавніх традицій, навіть існує свій відлік часу – починаючи із дня створення держави. Таким чином, зараз у Сан-Марино закінчується тільки ХVІІ століття.
Туристам дуже цікава історія становлення та розвитку цієї унікальної держави, її культурна самобутність, легенда про страшну кам’яну гору Титано та легенда про засновника держави Маринуса.
Провідним центром, де збереглись історико-культурні пам’ятки країни, є столиця Республіки Сан-Марино, яка розташувалась на чотирьох терасах схилу гори Титано. Історичний центр міста Сан-Марино є повністю пам’ятником давнини: «середньовічний город, збережений у віках на диво нащадкам».

Фортеці. На вершині гори Титано височать три фортеці або, як їх ще називають, вежі – Гуаіта, Честа і Монтале, які у минулих віках стали грізним захистом свободи і незалежності санмаринців.    Перша фортеця зберегла всі характеристики фортів епохи феодалізму. Її будівництво було розпочате  у Х столітті. Вона багаторазово реставровувалась. Друга фортеця була побудована у 1200 році. У її укріпленні знаходиться музей старовинної зброї. Невідомий рік будівництва третьої фортеці. Вона має єдину вежу, яка служила для захисту від нападів ворогів.
Фортечні стіни. Місто Сан-Марино було укріплене і захищене трьома поясами фортечних стін, які були споруджені у різні часи. Перший пояс (навколо фортеці Гуаіта) включав у себе зовнішні стіни фортеці і тягнувся до вершини скали, на якій височіла стародавня церква Пьєве. У межах цього пояса знаходились стародавні цистерни, так звані «фосси» для водопостачання.        Другий пояс діяв уже на початку ХIV століття, але будувався по частинам. Найстаріша його частина датується ХІІІ століттям. Будівництво третього пояса було закінчене у 1549 році. Більша частина старих стін була зруйнована, але можна любуватися частиною стіни, яка з’єднує ворота делла Рупе із воротами Сан Франческо.
Ворота Сан Франческо збудовані у 1361 році. У 1451 році були перебудовані, а потім відреставровані у 1581 році, коли були побудовані зовнішні ворота. Всередині воріт Сан Франческо вибитий середньовічний напис. Він суворо попереджує про те, що увійти у городську межу може тільки неозброєна людина. Дійсно, виключення не було зроблене навіть для Джузеппе Гарібальді і його воїнам.
Церква Св. Франціска Ассизького. Її будівництво було розпочате у 1351 році і закінчене на початку XV століття. Будувалась церква із матеріалів старого монастиря. У музеї-пінакотеці зібрана багата колекція живописних робіт.
Ворота делла Рупе були побудовані у 1525 році. У обширній фортечній вежі розмістились артилерійські гармати.
Палац Валонні (XV ст.). У ньому розміщена Державна бібліотека, заснована у 1839 році і Державний архів, який є цінним джерелом історичних відомостей. Найдавніший документ архіву датований 885 роком. Бібліотека налічує більше 40 000 книг, сотні з яких відносяться до XVI століття. У бібліотеці зберігаються найцінніші інкунабули (перші друковані книги). Внаслідок бомбардування у 1944 році палац Валонні був пошкоджений і було загублено багато книг і манускриптів. У 1983 році бібліотека була повністю реконструйована.
Урядовий палац споруджений місцевими каменярами біля 100 років тому за проектом римського архітектора Франческо Адзуррі на місці старого палацу 16 століття. Будувався палац 10 років (з 1884-го по 1894 рік). Фасад палацу прикрашений гербами замків Республіки. У верхній частині палацу розміщена дзвіниця з годинником. Над ними зображена фігура Св. Марино. На рівні середнього поверху встановлена бронзова статуя Св. Марино, а з правого боку встановлений мраморний бюст архітектора Франческо Адзуррі. Інтер’єр церкви виконаний у середньовічному стилі.
Перед Урядовим палацом розміщена площа Свободи (П’янелло), у центрі якої підіймається статуя Свободи скульптора Галетті. За статуєю встановлена мраморна плита із висіченими на ній напрямами чотирьох сторін світу. Під площею знаходяться об’ємні цистерни для збору дощової води. Напроти Урядового палацу розміщений колишній будинок Пошти, перебудований у стилі XIV століття. Із правої сторони фасаду цієї будови встановлена кам’яна плита, на якій вирізані стародавні міри довжини, які були у дії до 1907 року. Гарна панорама, яка відкривається із площі, дозволяє побачити біля підніжжя міста цвинтар Монтальбо, ще одну важливу монументальну роботу архітектора Адзуррі.
Церква (базилика) дель Санто-Пьєве була задумана архітектором Антоніо Серра в неокласичному стилі і побудована на місті старої приходської церкви Пьєве. Більше ніколи за всю історію санмаринської Республіки не було зроблено такої величезної помилки. Стародавня церква дороманського періоду представляла собою один із перших пам’яток християнства (центральний неф датується V-VI століттям до нашої ери). Головний алтар, прикрашений мраморною статуєю Св. Марина, роботи скульптора Тадоліні. Під алтарем зберігається частина реліквій Св. Марино. У «священій скрині» (бюст-реліквія із золота і срібла, датована 1602 роком), у встановленій з правого боку від алтаря, зберігається череп святого. Зліва від алтаря прекрасної роботи «Трон регентства» 1600 року.
Церква Сан П’єтро споруджена поруч із собором. Розкішний алтар церкви, оздоблений мраморною інкрустацією, подарований римським музикантом Антоніо Тедески у 1689 році. Над алтарем височіє статуя Св. Петра роботи скульптора Енріко Саролді. До 1713 року у крипті цієї церкви зберігались останки Св. Марино. За алтарем можна побачити дві ніші, зроблені у скалі,  які, за народною легендою, служили ложем для святих Маріно і Лео. З правого боку алтаря знаходиться пам’ятник, який уряд Республіки присвятив папі Джованні ХХІІІ.
Церква Сан Квирино у монастирі капуцинів була споруджена у другій половині ХVI століття на місті стародавньої церкви в честь святого мученика Квирино.
Пам’ятники. Недаром Сан-Марино називають музеєм під відкритим небом. Вулиці і площі Республіки прикрашені багаточисленними пам’ятниками і безцінними творами мистецтва. Часто зустрічаються роботи, присвячені темі миру, яка дуже близька Сан-Марино, державі, яка більше п’яти століть дотримувалась абсолютного нейтралітету. Найвідоміші: Сарольді «Пам’ятник Мелькіорре Дельфіко», патріоту і історику Республіки; Гугуіану «Нейтральність» А. Луккетті; Джентілоні «Пам’ятник Браманте Ладзарі»; бюст Махатме Ганді на одноіменній площі; А. Сассу «Кінь, який стає на диби»; пам’ятник Марино Каппікіоні «Майстер скрипкових справ».
Крім старовинних палаців, фортець і церков у Республіці велика кількість найрізноманітніших музеїв.
Державний музей (Палаццо Бергами-Белуцці) був заснований у другій половині ХІХ століття завдяки багаточисленим пожертвуванням із усього світу від багатьох людей, які гордились Республікою. Музей відкрився у 1899 році в Palazzo Valloni. Незалежне існування музей отримав у 1982 році, коли переїхав у Palazzo Bergami-Belluzzi. У державному музеї зібрано більше 5 тисяч історичних і художніх експонатів, привезених із Сан-Марино і інших країн, і зв’язаних із її історією. Це археологічні знахідки, предмети побуту, твори мистецтва, ювелірні прикраси, подарунки керівників інших держав і відомих людей.
Музей Сан-Франческо. У ньому зібрані колекції живопису та скульптури за декілька століть.
Музей старовинної зброї. Колекція старовинної зброї належить Сан-Марино і виставлена у приміщеннях фортеці Честа. Ця колекція нараховує більше 1550 екземплярів холодної і вогнепальної зброї, луків, арбалетів і різних приладь, які відносяться до різних епох від середньовіччя до 1898 року.
Колекція Маранелло-Россо. Це єдина у світі виставка автомобілів фірми Ferrari (більше 250 екземплярів), яка відображає всі етапи розвитку виробництва високошвидкісних машин. Фірма заснована Енцо Фераррі.
Музей старовинних автомобілів знаходиться біля підніжжя гори Титано, на трасі Сан-Марино – Ріміні. Більше 120 експонатів – від моторизованих екіпажів початку ХХ століття до сучасних гоночних болідів.
Музей сучасної зброї. У ньому зібрана широка колекця вогнепальної зброї – військової, мисливської та спортивної (більше 1000 предметів) з усього світу.
Галерея сучасного мистецтва. У ній виставлено  більше 750 творів сучасного мистецтва  з початку ХХ століття до наших днів.
Музей воскових фігур і знарядь тортур. Сто воскових фігур відтворюють сорок реальних історичних сцен. Представлена у музеї експозиція знарядь тортур.
Музей філателії і нумізматики. У цьому музеї поряд з маркою, якій у 1977 році виповнилось 100 років, можна побачити серії марок всіх країн, які є членами Всесвітнього поштового союзу. Один із розділів музею присвячений колекції всіх монет і медалей, які випущені Республікою.
Музей курйозів. Музей, який займає площу біля 700 м.², експонує цікаву колекцію предметів, фактів, дивних речей і явищ, курйозів на границі з реальністю, але дійсно існуючих і суворо документованих.
Сан-Марино із своєю культурою дуже приваблива для туристів. Туристи люблять дивитися на зміну караулу біля Урядового палацу: як система влади, так і уніформа гвардійців із часів середньовіччя залишились незмінними. Вузькі вулички Сан-Марино вже давно перетворились у постійну ярмарку.                
У санмаринців багата і традиційна культура. Для національної кухні характерна велика кількість прянощів та коріння, вживання у їжу багатьох дикоростучих рослин.
Народна одежа санмаринців мало відрізняється від традиційної одежі жителів Північної Італії.
Республіка славиться своїми оглядами, фестивалями, театральними виставами. Влітку до кінця сезону проводяться фолькльорні покази. Особливо популярні змагання арбалетчиків, які проводяться у столиці щороку 3-го вересня на честь національного свята Республіки. Поєдинок проходить за правилами 1537 року.
Санмаринці відзначають річницю Аренго (25 березня), вступ на посаду капітанів-регентів, День падіння фашистського режиму (28 липня) і т. д., а також багаточисленні релігійні свята. Майже всі свята супроводжуються вуличними піснями, танцями, музикою, читанням віршів.